Частини мови в українській мові: таблиця з прикладами і як їх розрізнити

Частини мови — це ті полички, на які мова розкладає всі свої слова. Поки вони не розкладені, у зошиті повний хаос: дитина пише «він прийшов швидко» і не розуміє, чому «швидко» — прислівник, а «швидкий» — прикметник. А різниця лише в тому, що одне слово відповідає на питання «який?», а друге — на питання «як?».

Найчастіше плутанина починається вдома, увечері, коли треба зробити домашнє завдання з української, а надворі вже темно. Дитина тягне до вас зошит і питає: «А “вперед” — це що таке?» І ви раптом ловите себе на думці, що колись це знали, але як саме воно називалося — пригадуєте не відразу. Це нормально. Правила мають властивість вивітрюватися, якщо їх не торкатися роками.

Далі буде спокійно й по черзі: спочатку загальна картина з таблицею, потім кожна частина мови окремо з прикладами, далі типові пастки, на яких спотикаються і діти, і дорослі. Наприкінці — маленька вправа, щоб перевірити себе на восьми словах. А з близькими словами взагалі окрема історія: вагатися чи коливатися — не просто вибір навмання.

Частини мови: таблиця з питаннями і прикладами

Спершу найпростіше — подивитися на всю картину одразу. Ось та сама таблиця частин мови, яку зручно тримати під рукою, коли перевіряєте зошит.

Частина мови	Питання	Приклади
Іменник	хто? що?	школа, дощ, радість, Оксана
Прикметник	який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?	теплий, синя, бабусине
Числівник	скільки? котрий?	три, сімнадцять, другий
Займенник	хто? що? який? скільки?	він, цей, ніхто, стільки
Дієслово	що робити? що зробити?	бігти, написав, сміється
Прислівник	як? де? коли? наскільки?	швидко, вчора, далеко
Прийменник	—	на, під, через, з
Сполучник	—	і, але, щоб, тому що
Частка	—	не, хай, чи, навіть
Вигук	—	ой, гей, агов, овва

Прочерки в питаннях — не помилка. Прийменник, сполучник і частка не відповідають на питання, бо нічого не називають. Вони просто обслуговують інші слова, як виделки й ложки обслуговують вечерю.

Самостійні і службові частини мови: у чому різниця

Самостійні і службові частини мови відрізняються однією простою ознакою: чи можна слово пояснити, уявити за ним предмет, ознаку або дію. «Дощ» — уявляю. «Через» — не уявляю, хоч і розумію, що воно робить у реченні.

Самостійні частини мови — їх шість — називають предмети, ознаки, кількості, дії. Вони відповідають на питання і в реченні зазвичай бувають членами речення: підметом, присудком, означенням, обставиною. Службові — їх три — нічого не називають, а лише зчіплюють слова між собою або додають відтінок. І окремо стоїть вигук: він ні самостійний, ні службовий, він просто вигук.

Шість плюс три плюс один — десять. Саме стільки частин мови виділяють у шкільному курсі. Щоправда, у мовознавстві є й інші класифікації, і про це варто знати, щоб не здивуватися, якщо натрапите на іншу думку в книжці.

Шість самостійних частин мови

Іменник

Відповідає на питання «хто?» або «що?» і називає предмет, істоту, явище, почуття — усе, що можна назвати. Школа, рюкзак, тривога, бабуся, Київ, радість. Іменники змінюються за відмінками й числами, мають рід.

Спитати в дитини «хто це?» чи «що це?» — найшвидший спосіб перевірити. Якщо відповідь виходить — майже напевно іменник. Виняток — займенники на кшталт «хтось», але про них нижче.

Прикметник

Питання — «який? яка? яке? які?» і «чий?». Прикметник називає ознаку предмета й завжди чіпляється до іменника: теплий чай, синя хустка, бабусине варення, шкільний коридор. Рід, число й відмінок прикметника залежать від іменника, з яким він стоїть поруч.

Перевірка проста: якщо слово можна поставити перед іменником і воно описує його — це прикметник. «Теплий» не живе саме по собі, воно завжди чиєсь — тепле, тепла, теплі.

Числівник

«Скільки?» або «котрий?». Три, сімнадцять, сто, другий, десятий. Числівники бувають кількісні (скільки?) і порядкові (котрий?). З ними в диктантах найбільше мороки через відмінки: «п’ятьма», «двомастами» — і це та сама частина мови.

Порядкові числівники поводяться майже як прикметники: «другий поверх», «третя година». Тому в розборі їх легко переплутати — про це в розділі з пастками.

Займенник

Відповідає на ті самі питання, що й іменник, прикметник чи числівник, але нічого не називає — лише вказує. Він, вона, цей, такий, ніхто, стільки, мій, свій. Займенник — це слово-замінник, як стілець для гостя, який прийшов, коли всі місця вже зайняті.

У реченні «Він приніс зошит» незрозуміло, хто такий «він», поки не подивишся на попереднє речення. Саме тому займенники такі зручні й такі підступні: вони тримають текст купи й водночас ховають деталі.

Дієслово

«Що робити? що зробити?» — і далі вся дія: бігти, написав, сміється, допоможемо, мовчав би. Дієслово змінюється за часами, особами, числами, родами. У реченні найчастіше буває присудком.

Тут же — особливі форми дієслова: дієприкметник (зроблений, написаний) і дієприслівник (зробивши, пишучи). У шкільній програмі їх розглядають саме як особливі форми дієслова, а не як окремі частини мови. У деяких посібниках їх виносять окремо — тож якщо вчителька просить визначити їх як самостійні частини мови, краще уточнити, за якою схемою працює ваш клас. Плутанини тут більше в термінах, ніж у самій мові.

Прислівник

«Як? де? коли? наскільки? чому?» — швидко, вчора, далеко, дуже, зопалу, по-нашому. Прислівник означає ознаку дії або ознаку іншої ознаки й ніколи не змінюється. Це його головна прикмета: прислівник — як цвях, забив і стоїть.

Правопис прислівників — окрема історія з разом, окремо й через дефіс. Якщо саме це зараз болить найбільше, є правопис прислівників із таблицею й прикладами — там розібрано всі три випадки.

Три службові частини мови

Прийменник

На, під, через, з, до, без, між. Він не відповідає на питання й не буває членом речення — просто зчіплює іменник чи займенник з іншими словами. «Книжка на столі» без «на» розсипається на два окремі шматки.

Прийменник завжди пишеться окремо від слова, до якого прилягає, і ніколи не змінюється. Якщо сумніваєтесь, чи це прийменник, спробуйте прибрати слово з речення: сенс зміниться, але речення встоїть.

Сполучник

І, та, але, щоб, тому що, якщо, хоч. Сполучник з’єднує слова або частини речення. Він теж не відповідає на питання й не називає нічого — лише тримає конструкцію докупи, як цвяхи в дошці.

Найбільше плутанини зі сполучником «що» — про нього окремо нижче. Ще одна часта історія — «як»: воно буває і сполучником, і прислівником, і часткою. Усе залежить від ролі в реченні.

Частка

Не, ні, хай, нехай, чи, навіть, саме, лише, б, би. Частка додає відтінок або утворює форму: «хай прийде», «не забудь», «чи ти вдома?». Вона маленька, але може перевернути зміст речення з ніг на голову — досить поставити «не» перед дієсловом.

Частки «не» й «ні» пишуться з різними словами по-різному: окремо з дієсловами, разом з багатьма іменниками й прикметниками. Це вже територія орфографії, але частину мови для початку визначити все одно треба.

Вигук — окремо від усіх

Ой, гей, агов, овва, ну, тссс. Вигук не називає нічого й не зчіплює нічого — він просто виражає почуття, емоцію або звертання. Тому його не відносять ні до самостійних, ні до службових частин мови.

У реченні вигук зазвичай стоїть окремо й виділяється комою: «Ой, я забув щоденник». Іноді він переходить у самостійне слово — «гей» може стати іменником, якщо ним називати людину, але це вже тонкощі для старших класів.

До речі, коли дитина розбирає речення і раптом бачить слово, яке ні на що не відповідає, — найчастіше це вигук, частка або прийменник. Не панікуйте: не все в мові мусить відповідати на питання.

Типові пастки

Ось три місця, де спотикаються найчастіше. Якщо навчитися їх розрізняти, половина шкільних помилок зникне сама.

«Що» — займенник чи сполучник

Порівняйте: «Що ти приніс?» і «Я знаю, що ти приніс зошит». У першому випадку «що» відповідає на питання «що?» і замінює предмет — це займенник. У другому «що» нічого не називає, а лише приєднує частину складного речення — це сполучник.

Підказка: спробуйте поставити питання до «що» від іншого слова. Якщо питання виходить — займенник. Якщо ні, а «що» просто зшиває дві частини — сполучник.

«Вперед» — це прислівник

«Рушаймо вперед» — «вперед» відповідає на питання «куди?» і означає напрямок. Це прислівник, і пишеться він разом, одним словом. Не «в перед», не «в-перед».

Не плутайте з прийменником «в» плюс іменник: «в перед» як окрема конструкція в сучасній мові не вживається, хоч у розмові іноді прослизає щось схоже. Слово «вперед» — одне.

«Перший» — числівник чи прикметник

«Перший поверх», «перша година», «перше вересня» — це порядковий числівник, бо відповідає на питання «котрий?». Але є випадки, коли «перший» означає «найкращий»: «він у класі перший учень». Тут слово вже означає ознаку, а не порядок, і поводиться радше як прикметник.

У школі найчастіше порядкові слова розбирають як числівники. Якщо ж значення явно якісне — як у «перший красень», — це вже прикметник. Такі переходи між частинами мови трапляються постійно, і це не помилка мови, а її життя.

Прикметник і прислівник: «швидкий» і «швидко»

Найпоширеніша плутанина в молодших класах. «Швидкий» відповідає на питання «який?» і описує предмет: швидкий потяг. «Швидко» відповідає на питання «як?» і описує дію: бігти швидко.

Перевірка проста: подивіться, до якого слова прилягає наше. До іменника — прикметник, до дієслова — прислівник. Якщо дитина це засвоїть, половина хвилястих підкреслень у зошиті зникне.

Як визначити частину мови за три кроки

1. Поставте до слова питання від сусіднього слова в реченні.
2. Подивіться, чи слово змінюється: якщо так — за відмінками, числами, часами; якщо ні — це, найімовірніше, прислівник, прийменник, сполучник, частка або вигук.
3. Перевірте, чи називає слово щось конкретне. Не називає й не відповідає на питання — значить, службова частина мови або вигук.

Ці три кроки працюють у переважній більшості випадків. Іноді доводиться заглядати в словник — і це нормально, навіть філологи так роблять.

Окремо варто пам’ятати, що частини мови — не вічні таблички. Слова перетікають з однієї в іншу: «їдальня» була прикметником, а стала іменником; «завдяки» колись було дієприслівником, а тепер прийменник. Мова жива, і це видно навіть у шкільному підручнику.

До речі, частина помилок у зошитах — не про частини мови, а про вимову й наголос. Якщо дитина плутає звуки й букви, варто спершу розібратися з тим, як звучить слово. Фонетичний розбір слова допомагає побачити різницю між тим, що чуємо, і тим, що пишемо. А для першокласників є окремий матеріал про звуко-буквений аналіз зі схемами.

Ще одна річ, яка заважає визначати частини мови на слух, — звичка говорити покручено. Коли в реченні трапляється «приймати участь» замість «брати участь», дитина втрачає орієнтир, бо слово вжите не в тому значенні. Найпоширеніші поширені помилки в мові зібрані окремо — варто переглянути разом із дитиною.

І ще: не бійтеся гратися зі словами. Візьміть будь-який фразеологізм на кшталт «води в рот набрати» і спробуйте розібрати його за частинами мови. Діти від такого азарту забувають, що це нудне домашнє завдання.

На сайті є тест «Визнач частину мови» — коротка перевірка на десять слів, зручно запустити дитині після розбору таблиці.

Часті запитання

Скільки частин мови в українській мові?

У шкільному курсі виділяють десять: шість самостійних, три службові й вигук окремо. У наукових класифікаціях число може відрізнятися — іноді дієприкметник і дієприслівник виносять як окремі одиниці.

Дієприкметник — це частина мови чи форма дієслова?

За сучасною шкільною програмою — особлива форма дієслова, як і дієприслівник. Вони мають ознаки дієслова й прикметника (або прислівника), але окремими частинами мови їх зазвичай не вважають. Якщо вчителька просить інакше — уточніть, за якою схемою працює клас.

Як відрізнити прислівник від прикметника?

Подивіться, до якого слова воно прилягає. Прикметник описує іменник і відповідає на «який?» — теплий чай. Прислівник описує дію й відповідає на «як?» — тепло вдягнутися. Ще одна підказка: прикметник змінюється за родами й відмінками, а прислівник — ніколи.

Чи вигук — це частина мови?

Так, але окрема. Він не належить ні до самостійних, ні до службових, бо нічого не називає й нічого не зчіплює — лише виражає почуття або звертання: «ой», «гей», «агов».

Міні-вправа: визначте частину мови

Ось вісім слів. Спробуйте визначити частину мови для кожного, а потім загляньте у відповіді нижче. Краще робити це на папері, а не в голові — так надійніше.

1. раптом
2. п’ять
3. зелений
4. хтось
5. на
6. але
7. бігти
8. ой

Відповіді

• Раптом — прислівник (як? коли?). Не змінюється.
• П’ять — числівник (скільки?). Кількісний.
• Зелений — прикметник (який?). Змінюється за родами й відмінками.
• Хтось — займенник (хто?). Вказує на особу, але не називає її.
• На — прийменник. На питання не відповідає.
• Але — сполучник. З’єднує частини речення.
• Бігти — дієслово (що робити?).
• Ой — вигук. Виражає почуття, нічого не називає.

Якщо сім із восьми збіглися — ви вже добре орієнтуєтесь. Якщо менше, нічого страшного: поверніться до таблиці й пройдіться по ній ще раз, уже з конкретними словами в руках.

Найкорисніше в цій темі — не вивчити назви напам’ять, а навчитися ставити питання до слова. Дитина, яка звикла питати «який?» і «як?», розбереться з будь-яким реченням, навіть якщо забуде, як називається та чи інша частина мови. Назви прийдуть згодом, а навичка залишиться. Тож коли наступного вечора над зошитом знову виникне «а це що таке?», почніть не з правила, а з питання — і відповідь знайдеться сама.