Члени речення — це не ярлики, приклеєні до слів назавжди, а ролі, які слово виконує в конкретному реченні. Те саме «море» в реченні «Море сьогодні спокійне» — підмет, а в «Діти мріють про море» — додаток. Тому вчителька щоразу просить ставити питання заново, а не згадувати, «як це слово було в попередньому диктанті».
Усього таких ролей п’ять: підмет, присудок, додаток, означення й обставина. Дві перші — головні, вони тримають думку купи. Решта — другорядні: без них речення теж зрозуміле, але голе, як дерево взимку. «Мама варить борщ» — усе ясно. «Увечері стомлена мама варить на кухні запашний борщ із квасолею» — уже картинка, від якої хочеться відкрити холодильник.
Найбільша проблема з розбором не в теорії. Школярі часто знають питання напам’ять, але забувають їх поставити — і підкреслюють слова «на око», за звичкою. Нижче — про кожен член речення окремо, з прикладами з життя, і про те, як не заплутатися в підкресленнях.
Головні і другорядні члени речення: коротко про кожного
Головні члени утворюють граматичну основу. Підмет відповідає на питання хто? що?, присудок — що робить предмет, що з ним відбувається, який він. Решта три уточнюють цю основу: кого саме, який саме, де, коли і як.
Другорядні не бувають «зайвими». Вони несуть те, заради чого ми взагалі говоримо: подробиці. «Учителька повернула зошити» — факт. «Учителька повернула перевірені зошити після шостого уроку» — уже історія, з якої зрозуміло, чому всі біжать додому.
Навіщо взагалі вчити цю схему? Не тільки заради оцінки. Коли ви бачите, де в реченні основа, а де другорядне, ви починаєте писати ясніше — і в творі, і в повідомленні в класному чаті. Погодьтеся, «перенесіть, будь ласка, контрольну на п’ятницю через похід у музей» зрозуміти легше, ніж «контрольна, музей, п’ятниця, переносіть».
Підмет: хто? що?
Підмет називає того, про кого або про що йдеться. Шукаємо його питаннями хто? що? у називному відмінку. «Дощ ущух», «Діти збирають каштани», «Хтось забув парасольку в класі» — у кожному реченні підмет знаходиться за кілька секунд.
Іменник — найчастіший, але не єдиний кандидат. Підметом буває займенник («Вона мовчала»), числівник («Двоє чергують сьогодні»), інфінітив («Читати вголос — корисно»). Загалом те, які слова на що здатні, добре видно в таблиці частин мови: там зібрано розряди й приклади, з якими потім легше працювати в розборі.
Окрема історія — речення без підмета. «Смеркає», «Мені холодно», «У класі тихо» — тут граматична основа складається з одного присудка, і шукати підмет марно, хоч як старайся. Це не помилка, це безособове речення.
Ще одна пастка — слово, яке виглядає як підмет, але стоїть не в називному відмінку. «Маму чекають удома» — хто чекає, невідомо, зате «маму» відповідає на питання кого? і є додатком. Перевірка проста: якщо до слова хочеться поставити питання кого? а не хто?, це вже не підмет. Такі самі пастки чатують і в правописі: про подвоєння приголосних — «обличчя», «ллється», «розкішшю» — є окремий журнальний матеріал із правилами й винятками.
Присудок: що робить? який?
Присудок повідомляє про дію або стан підмета. Питання до нього звучать по-різному: що робить? що зробив? який він? хто він такий? «Брат біжить на тренування», «Небо потемніло», «Суп був гарячий».
Найпростіший випадок — одне дієслово: біжить, потемніло, прийшла. У реченні може бути й кілька однорідних присудків: «Ми прийшли, роздяглися й сіли за парти» — підкреслюємо всі три дієслова двома рисками. Але присудок любить збиратися з кількох слів, і саме тут починаються помилки.
Складений присудок
У складеному дієслівному присудку одне дієслово допомагає іншому: «Він хоче спати», «Ми почали готуватися до контрольної», «Сестра вміє плавати». Підкреслюємо двома рисками весь присудок — і «хоче», і «спати».
У складеному іменному присудку є дієслово-зв’язка й та частина, що називає ознаку: «Брат був черговим», «Вона стала лікаркою», «Надворі ставало холодно». Зв’язка може бути й нульовою: «Мій тато — учитель» — тире стоїть саме тому, що присудок є, а дієслова немає.
Буває, що присудком стає цілий фразеологізм. «Він цілий день бив байдики» — підкреслюємо «бив байдики» разом, бо окремо ці слова нічого не означають. А «на роду написано» — гарний приклад: кілька слів працюють як одне ціле, і про його походження є окрема цікава розмова.
Додаток: кого? чого? кому?
Додаток називає предмет, на який спрямована дія. Питання — непрямі відмінки: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому? Звучить як довгий список, але на практиці достатньо запитати від присудка: «купила (що?) хліб», «діляться (чим?) цукерками», «допомагає (кому?) братові».
Додаток буває прямий — у знахідному відмінку без прийменника («читаю книжку», «бачу дощ»), і непрямий — у решті випадків, з прийменником або без («думаю про канікули», «пишаюся сестрою»).
Іноді додаток виражений інфінітивом: «Мама попросила полити квіти» — попросила (про що? що зробити?) полити. Так буває після дієслів прохання, бажання, наказу. Якщо ж інфінітив означає дію самого підмета («Мама пішла полити квіти»), він уже входить до складеного присудка.
Означення: який? чий?
Означення описує предмет: який він, чий, котрий. «Зелений светр», «третя парта», «мамина парасолька», «книжка в твердій обкладинці». Питання ставимо від іменника, а не від присудка — це головна відмінність від додатка.
Означення буває узгоджене (змінюється разом з іменником: зелений светр — зеленого светра) і неузгоджене, яке приєднується без узгодження: светр у смужку, книжка сестри, бажання перемогти, зошит у клітинку. Неузгоджене означення часто стоїть у родовому відмінку або з прийменником, і саме його найважче помітити.
Означення-прикладка
Прикладка — це означення, яке дає предмету другу назву. «Лікар Петренко», «річка Дніпро», «студент-філолог», «журнал „Розумний Нотатник“». Вона відповідає на ті самі питання (який? хто саме?), підкреслюється хвилястою лінією, а на письмі часто стоїть через дефіс або в лапках.
Плутанина виникає, коли прикладка стоїть поруч зі звичайним іменником: «Сестра Оля принесла зошит». «Оля» — прикладка, а не окремий підмет. Підмет тут — «сестра Оля».
Обставина: де? коли? як? чому?
Обставина описує умови дії. Питання: де? куди? коли? як? чому? навіщо? за яких умов? «Увечері ми гуляли на подвір’ї», «Через дощ екскурсію перенесли», «Він говорив пошепки».
Шкільна програма розрізняє кілька видів: місця (на подвір’ї, до школи), часу (увечері, після уроків), способу дії (пошепки, швидко), причини (через дощ), мети (прийшов допомогти). Для розбору достатньо правильно поставити питання, а вид — річ корисна, але другорядна.
Найчастіше обставини виражені прислівниками, і тут варто згадати, що прислівники разом, окремо чи через дефіс пишуться за різними правилами — від «швидко» до «по-батьківськи». Помилка в правописі не змінює ролі слова в реченні, але вчителька зніме балів чимало.
Буває, що обставин у реченні кілька й вони уточнюють одна одну: «Улітку, наприкінці червня, ми поїдемо до бабусі в село». «До бабусі» і «в село» — обидві обставини місця, друге уточнює перше.
Як підкреслювати члени речення: пам’ятка й таблиця
У школі діє сталий набір позначок, і краще вивчити його одразу, щоб потім не переучуватися. Підмет — одна риска, присудок — дві, додаток — пунктир, означення — хвиляста лінія, обставина — крапка з тире.
| Член речення | Питання | Як підкреслюють | Приклад |
|---|---|---|---|
| Підмет | хто? що? | одна риска | Мама варить борщ. |
| Присудок | що робить? який? | дві риски | Мама варить борщ. |
| Додаток | кого? чого? кому? чим? | пунктир | Мама варить борщ. |
| Означення | який? чий? котрий? | хвиляста лінія | Мама варить запашний борщ. |
| Обставина | де? коли? як? чому? | крапка з тире | Увечері мама варить борщ. |
Порядок розбору простий і майже завжди однаковий: спершу знаходимо підмет і присудок, потім ставимо питання від присудка до другорядних, а далі — від іменників до означень. Якщо почати з другорядних, легко застрягнути на першому ж слові.
Порада з досвіду: підкреслюйте олівцем. Розбір рідко виходить з першого разу, а гумка рятує зошит від вигляду поля бою.
Розбір речення за членами речення: три приклади
Найкраще читати речення вголос — інтонація сама підказує, де закінчується підмет і починається присудок. Якщо ж сумніваєтеся, як слово звучить і де в ньому наголос, стане в пригоді фонетичний розбір слова.
- «Увечері мама варить борщ на кухні». Ставимо питання від присудка: варить (хто?) мама — підмет; мама (що робить?) варить — присудок; варить (що?) борщ — додаток; варить (коли?) увечері — обставина часу; варить (де?) на кухні — обставина місця.
- «Мій молодший брат швидко розв’язав складну задачу». Хто? брат — підмет. Брат (що зробив?) розв’язав — присудок. Брат (який?) мій, молодший — означення. Розв’язав (як?) швидко — обставина способу дії. Розв’язав (що?) задачу — додаток. Задачу (яку?) складну — означення.
- «Наприкінці травня ми всією родиною поїдемо до бабусі в село». Хто? ми — підмет. Ми (що зробимо?) поїдемо — присудок. Поїдемо (коли?) наприкінці травня — обставина часу. Поїдемо (як? яким складом?) всією родиною — обставина способу дії. Поїдемо (куди?) до бабусі, в село — дві обставини місця, друга уточнює першу.
Зверніть увагу: у третьому реченні немає жодного додатка й жодного означення. Так буває, і це нормально — не кожне речення мусить мати всі п’ять членів.
Коли закінчили, перевірте себе одним рухом: прочитайте вголос лише підмет і присудок. «Ми поїдемо» — звучить як речення? Так. «Мама варить» — теж. Якщо основа читається без заїкання, ви нічого не загубили.
Часті запитання
Чи буває речення без підмета?
Буває. У безособових реченнях на зразок «Смеркає», «Мені холодно», «У коридорі натоптано» є лише присудок. Підмет там не пропущений — його просто немає й не передбачається.
Чи завжди присудок — це дієслово?
Ні. Присудок може складатися з дієслова-зв’язки та іменника чи прикметника: «Він був черговим», «Небо стало похмурим». А в реченні «Мій тато — учитель» дієслова немає зовсім, зате присудок є.
Як швидко відрізнити додаток від обставини?
За питаннями й відмінками. Додаток відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чим?) і найчастіше виражений іменником чи займенником. Обставина відповідає на питання де? коли? як? чому? і часто виражена прислівником. Порівняйте: «читаю книжку» — додаток, «читаю вголос» — обставина.
Чи обов’язково мати всі другорядні члени в реченні?
Ні. «Діти співають» — повноцінне речення з двома головними членами. Другорядні додають подробиць, але не є обов’язковими.
Розбір речення — навичка, яка напрацьовується швидко, якщо ставити питання вголос, а не вгадувати. Почніть із простого речення про вечерю на кухні, потім візьміть абзац з улюбленої книжки — і не помітите, як підкреслення стане звичкою. А якщо десь забуксуєте, поверніться до таблиці: п’ять рядків, п’ять питань, і все стане на місця.
